Анатолій руденко: "я відразу зрозумів, що щасливий можу бути тільки з оленою"

Анатолій - потомствений актор, дебютував в кіно, коли йому було всього тринадцять років. Він зіграв у фільмі Ельдара Рязанова "Привіт, дурили!". Правда, справжню популярність принесли йому ролі в серіалах "дві долі", "Ангел охоронець", "руда" і звичайно ж, "Кличка з Тоні Томпсоном", На зйомках якого він і зустрів свою майбутню дружину.
Вони жили неподалік один від одного, а готуючись до вступу в театральний вуз, займалися у одного педагога, але при цьому ніколи не перетиналися. І навіть в історії їхнього знайомства простежується перст долі. Адже спочатку на головні ролі в фільм "Кличка з Тоні Томпсоном" були затверджені інші артисти. І вже ось-ось повинні були початися зйомки, як виконавці несподівано відмовилися від участі в проекті. Тоді було проведено додатковий кастинг, і продюсер зупинив свій вибір на Анатолії Руденко і Олені Дудіна.

Олена Дудіна: "Прочитавши сценарій, я відразу зрозуміла, що роль Галини повинна бути моєю. Напевно, було передчуття чогось дуже важливого в житті. Коли я запитала, хто буде грати роль Кольки (коханого моєї героїні), мені відповіли - Анатолій Руденко. Ще тоді я здивувалася, адже від свого педагога, талановитої актриси і режисера Ірини Подкопаєвої, я багато чула про Толі. Він один з її улюблених учнів, син її близької подруги Любові Руденко. Але я жодного разу його не бачила ні на фото, ні на екрані".
Анатолій Руденко: "Я потрапив на проект абсолютно випадково. Коли мені подзвонили, я практично вже був затверджений в іншу картину, де цілий тиждень проходив виснажливі проби. І тут в мій єдиний вихідний мені запропонували полетіти в Київ ... І я чомусь полетів. Потім з`ясувалося, що мій друг відмовився від ролі і запропонував мене. У той же день мене затвердили, і я теж відчув у всьому цьому якусь зумовленість".

Олена, а це правда, що ви спочатку познайомилися з майбутньою свекрухою?
Олена: "Так. На той момент я служила з Любов`ю в Театрі імені Маяковського, але ми ніколи не спілкувалися, так як були зайняті в різних спектаклях. А оскільки в фільмі "Кличка з Тоні Томпсоном" я повинна була грати її дочка, я вирішила познайомитися з нею заздалегідь, до нашого від`їзду до Києва. Пам`ятаю, зайшла в її гримерку, представилася і кажу: "Я буду грати вашу дочку". Люба тут же розкрила мені свої обійми. Вже через пару хвилин ми розмовляли як старі подруги. Мені було дуже приємно, що ми так швидко знайшли спільну мову. Вона дивовижна жінка!"

І як же відбулася ваша перша зустріч?
Анатолій: "Це було забавно. У перший знімальний день, сидячи в гримерці і чекаючи костюм, я чомусь роздягнувся, іноді це трапляється. І тут входить Лена".
Олена: "Я зніяковіла".
Анатолій: "Ні, ти не зніяковіла, я зніяковів, а ти сказала: "Привіт, а я спала в сусідній гримерці, між іншим. Я Галя, тобто Лена". І так посміхнулася, що, не витримавши світла, залив весь простір, я заплющив очі ... Наступної ночі ми знімалися до ранку, було дуже холодно, а Лена весь час сміялася ... З`явилося дивне відчуття того, що Лена сміється з мене, але я швидко відігнав цю думка".
Олена: "А насправді я, сама того не розуміючи, так закохалася відразу, що, мабуть, у мене стався такий ось фізичний затиск - сміх ... Нічого не могла з собою вдіяти і весь час реготала. Відчувала себе дуже нерозумно, а чим більше намагалася припинити це, тим сильніше у мене проривався сміх".

Роман почався прямо на знімальному майданчику?
Анатолій: "Ні. Нам було цікаво працювати один з одним, ми відразу відчули тяжіння, але відчайдушно чинили опір і намагалися не давати волю почуттям. Підтримували дружні стосунки майже до кінця знімального періоду".

Чому?
Анатолій: "На той момент ми обидва були невільні. Але головне, я відразу зрозумів, що щасливим можу стати тільки з Оленою".
Олена: "Коли ти зустрічаєш людину і раптом відчуваєш, що це твоя доля, то важливим раптом стає все. Ми з Толею дуже довго спостерігали один за одним під час роботи. Тільки коли обидва раптово зрозуміли, що це не просто службовий роман, а нас пов`язує справжнє почуття, то вирішили звільнити себе від зобов`язань перед іншими людьми. Проте треба бути вдячними за колишні відносини, кожна людина в житті не випадковий. Ми були б іншими, не маючи цього цінного досвіду".

Анатолій, коли ви вирішили зробити Олені пропозицію?
Анатолій: "Десь через місяць після того, як ми стали жити разом. Я купував Олені подарунок на день народження. І раптом подумав, що хочу вибрати їй обручку. Причому ця думка була абсолютно природною".
Олена: "Так скоро? (Посміхається.) Перший раз про це чую. Ніколи не підштовхувала Толю до цього кроку, нам було добре і без штампа в паспорті, але я знала, що Толя - саме той чоловік, за якого я вийду заміж. Не думала, коли це станеться - через рік, два, може, через п`ять років, але в тому, що це трапиться, сумнівів не було".
Анатолій: "Пропозиція Олені я зробив в річницю нашого знайомства - двадцять третього квітня. Ми влаштували святковий вечір, запалили свічки, я подарував їй каблучку ... і зробив пропозицію".

Як готувалися до торжества?
Анатолій: "Спочатку йшлося про традиційне одруження в Москві. Але ми відмовилися від цієї ідеї. Досвід наших друзів показував, що на один лише організаційний період піде багато часу. А нам не терпілося одружитися якомога швидше. Ми вирішили, що хочемо свята в першу чергу для себе. І почали фантазувати. Було безум-но захоплююче придумувати наше весілля. Так, Олена бачила нас на березі океану, моря або озера, а мені здавалося незвичайним, якщо церемонія буде відбуватися в який-небудь стародавньої вежі. Стали шукати і знайшли таке місце в Італії, на березі озера Гарда, де стоїть середньовічний замок".
Олена: "З ідеєю визначилися, далі приступили до її втілення. Правда, все виявилося нелегко ... І якби не наша подруга Алла Андрюхина, яка знає не тільки мову, але й менталітет італійців, навряд чи б нам вдалося влаштувати все так оперативно. Основну частину оргпитань вона взяла на себе і впоралася з цим блискуче".
Анатолій: "Також ще на етапі підготовки ми усвідомили, що одружуватися "по-тихому" кілька егоїстично по відношенню до наших батьків і близьких друзів. Адже для них це теж свято. У підсумку на весіллі у нас зібралося двадцять чоловік".

Але подібні клопоти, як правило, приємні.
Олена: "Не завжди. У зв`язку з тим що ми вирішили одружитися за кордоном, нам довелося з головою зануритися в бюрократичні надра. І начебто все добре складалося, але незадовго до вильоту сталося кілька казусів. Спершу нам повідомили, що для реєстрації шлюбу в Італії необхідний оригінал свідоцтва про народження з апостилем. Я народилася в Комсомольську-на-Амурі. Звідти документи так швидко не отримаєш. На щастя, італійка, яка брала у нас паперу, колись вчила російську, перейнялася нашою проблемою і пішла нам назустріч. Далі - більше: ми розбиваємо обидві машини. Спочатку я, потім Толя. І нарешті (за два дні до вильоту!), Коли я забрала весільну сукню з ательє, то жахнулася. Хтось по-варварськи покремсав поділ сукні. Виявилося, що швачка створила таке під впливом якихось особистих переживань. Благо за добу вдалося все виправити".
Анатолій: "А у мене взагалі не було костюма. Але я колись брав участь в показі колекції Михайла Вороніна на Russian Fashion Week. Щоб порадитися, подзвонив Олегу Протову і Лілії Поприго, найкращим дизайнерам марки. Мало того що вони дуже допомогли з вибором, так ще коли дізналися, для чого мені потрібен костюм, взяли і подарували його. За що їм величезне спасибі".

На цьому ваші пригоди закінчилися?
Олена: "Попереживати нам ще довелося. Городок, де планувалася весілля, ми бачили тільки на картинках в Інтернеті, дуже боялися розчаруватися. Це було ціле подорож, ми добиралися до мети всіма можливими видами транспорту, а в кінці - поромом по озеру Гарда. Думали, він йде безпосередньо, а виявилося - вздовж усього узбережжя, з зупинками в кожному населеному пункті.
Наш містечко, природно, виявився останнім. Ми плавали сім годин. Втомлені, виснаженим, під час дощу спустилися з трапа ... І раптом так зраділи! Чи не тому факту, що нарешті допливли, а того місця, де опинилися. Якийсь незрозумілий магнетизм був присутній у всьому, що нас оточувало. Ці гори, озеро, величний замок, побудований ще в дев`ятому столітті ..."
Анатолій: "Але від накопиченого нервового напруження за два дні до весілля ми не стрималися і сильно посварилися. Прямуючи на таксі в ресторан для уточнення якихось деталей, ми вийшли з машини і розійшлися в різні боки".
Олена: "Я сіла на пірсі, Толя взагалі пішов. Раптом до мене підходить якийсь італієць і говорить по-англійськи: "Чому ти тут сидиш одна?" Я подумала: мені тільки докучань зараз не вистачало! Але з`ясувалося, що це Марко, господар ресторану, де повинен був проходити наш святковий банкет. Я сказала, що посварилася з нареченим. На що, засміявшись, він відповів: "Так це ж нормально. У всіх так. Я вас, плачуть наречених, вже давно навчився обчислювати".
Анатолій: "Ми помирилися і вирішили, що день напередодні весілля проведемо тільки вдвох".

Як пройшло саме торжество?
Анатолій: "Дуже боялися, що буде дощ. Напередодні він лив як з відра. Але нам пощастило. День видався теплим і сонячним, і все, що ми з Оленою задумали, вийшло навіть краще, ніж ми припускали. Формула щастя спрацювала. Тільки під вечір, коли ми сиділи в ресторані, початок накрапати. Кажуть, це теж хороша прикмета. А починалося все дуже урочисто, мер міста вів церемонію на найвищій вежі замку. Потім ми відправилися на фуршет через все місто, адже він маленький, все в крокової доступності. І тут сталося непередбачене: все населення Мальчезіне вирішило розділити з нами нашу радість, люди нам аплодували, особисто вітали нас, посміхалися, всі проїжджаючі машини нам сигналили. Здавалося, що це запланований флешмоб когось із наших друзів, але немає, просто італійці так звикли відзначати весілля. І потім, для маленького містечка це дійсно подія, такого ми не зустрічали ніде. Для порівняння: в Москві навряд чи хтось звернув би на нас увагу. Саме місцеві жителі подарували нам таку грандіозну почуття свята, центром якого були ми. Це незабутньо! Потім ми відправилися на прогулянку на розкішному вітрильнику, люди з берега продовжували викрикувати нам привітання. Але ми їх вже не чули, ми були охоплені почуттям безмірного щастя. Уже ввечері ми причалили до кращого рибному ресторану на узбережжі, і найдосконалішим сюрпризом стало уявлення, організоване господарем ресторану, так що свято тривало до пізнього вечора".

А куди вирушили у весільну подорож?
Олена: "Медовий місяць ми провели на Мальдівах, обидва мріяли там побувати. Батьки подарували нам цю поїздку".
Анатолій: "Здавалося, що час зупинився. І ми потрапили в паралельний світ. Відключившись від суєти, ми з таким задоволенням впустили в себе цю атмосферу гармонії і краси! Хотілося якомога довше зустрічати світанки, милуватися нереальним зоряним небом, океаном, природою і робити все це з самим коханою людиною на світі".
Олена: "Ми могли провести вечір, просто сидячи в обнімку і дивлячись на захід. Дуже хочеться повернутися туди втрьох, щоб наша дочка теж побачила цю красу".
Анатолій: "Правда, не можу не відзначити, що в цій подорожі я дізнався Олену з несподіваного боку. Одного разу ми плавали з масками, вивчали підводний фауну. Я "забазікався" з морською черепахою, і раптом Олена, виконавши забавний кульбіт, щоб привернути мою увагу, різко кудись рвонула. Все, що я встиг побачити, - це величезний риб`ячий хвіст. В останній момент схопив дружину за ногу і навіть вилаявся, хоча в воді це виглядало так, ніби я просто пускаю бульбашки. Головне, мені вдалося зупинити небезпечне переслідування. Це була акула. Правда, як нам потім сказали, всього лише дитинча. Але знаєте, розміри були зовсім не дитячі - XXXXXL, як вам таке ?!"
Олена: "Одним словом, це було дивовижне подорож".

У Москву Олена повернулася вже в положенні. Анатолій, а ви перебували поруч з дружиною, коли народилася ваша дочка?
Анатолій: "Так. Я сидів поруч за дверима. Раптом щось відчув. Спокійно встав, подивився на годинник, зайшов в родову. Якраз в той самий момент, коли моя крихітка тільки з`явилася на світ. І через секунду цей синій грудочку видав свій перший крик. А ми з Оленою заревли
від щастя".

Хто вибрав ім`я?
Анатолій: "Разом. Нам подобалося ім`я Міла, Міля, похідні від нього, його значення. І потім, нам здалося символічним, що Мілена - це як маленька Лена. Про інший варіант вже й не думали".

Олена, незабаром після народження дочки ви вийшли на знімальний майданчик. Як вдається поєднувати роботу і материнство?
Олена: "Мені дуже допомагає моя мама. Вона розуміє, що для мене дуже важливо професійне самовираження і що складно відмовлятися від цікавих і яскравих ролей. Тому в той момент, коли я на знімальному майданчику, вона бере турботу про малятку на себе. Не знаю, що б я без неї робила! І роль Людмили Зикіної в багатосерійному фільмі "Людмила" я зіграла через півтора місяці після пологів завдяки допомозі моєї мами. Величезне спасибі матусі за це".

А як же Анатолій? Він займається дитиною або (як багато батьків) захоплюється малятком на відстані?
Олена: "Толя дуже уважний тато, постійно піклується про дочку. Я завжди можу розраховувати на його допомогу. Може укласти Милену спати, що взагалі-то не дуже просто, пограти з нею, погодувати - словом, зробити все те, що входить в обов`язки мами. Він дуже її любить і всіляко опікується".

А на кого схожа Мілена?
Анатолій: "Мені здається, на мене".
Олена: "Так, вона татова копія. Дуже усміхнена, сонячна і весела дівчинка. Їй дев`ять місяців, а вона вже справжня хохотушка".
Анатолій: "Ми іноді сидимо, розмовляємо про щось, і раптом дочка починає заливисто сміятися, та так, що й нам не втриматися від посмішки".

Між вами панує така одностайність, що складно повірити в існування сварок або конфліктів у вашій родині ...
Анатолій: "Ми люди живі, тому всяке трапляється, але тривалих конфліктів у нас не буває, ми не можемо жити одне без одного. Зрештою любов перемагає завжди ..."