Можливі кілька шляхів аналізу художнього тексту. Це може бути повний, так званий філологічний аналіз тексту, або звичайний, так званий культурологічний аналіз.

Назва твору:


Назва художнього твору завжди прагне так чи інакше, але дати вказівку читачеві, на що необхідно зробити особливий акцент при подальшому розгортанні тексту. Це стосується і до прозового і до поетичного текстів. Якщо як таке в поетичному тексті назву не ухвалено, то значить змістове наповнення настільки неосяжно (навіть для автора), що укласти його в окремо взяту стислу фразу (по відношенню до тексту в цілому) неможливо (і тому "назвою" такого вірша традиційно вважається початкова рядок).

Однак, можливо навмисне прагнення автора заплутати читача, що властиво, наприклад, дадаїзму, або "оголення" прийому віршування, що властиво футуризму, але в цьому випадку це не прагнення автора до ускладнення шляху для читача до змісту, а один із принципів поетики в цілому.

Відео: інтерпретація тексту

Жанр:


Важливим компонентом при аналізі художнього твору є визначення його жанрової своєрідності.

Так в прозі жанр буде визначати масштаб зображуваного. Якщо перед читачем розповідь, то само собою, що в творі порушується якась приватна, конкретна проблематика (наприклад, тема самотності в оповіданні Чехова "туга"). Якщо читач визначає жанр знаходиться перед ним твори, як роман, то і охоплення подій буде в ньому набагато більше, а, виходячи з цього, велика кількість переплітаються смислових пластів буде вказувати на "всеосяжність" твори, претензію його на універсальність (наприклад, тема духовного шляху героя, розкривається в образах князя Андрія і П`єра Безухова, що примикає до неї тема боротьби духовного і тілесного в людській природі, "думка народна" за визначенням самого Толстого, виклад авторської концепції історії).



Той же підхід необхідний і до віршованого тексту. Наприклад: якщо віршований текст є одическим твором, то зрозуміло мета і суть його в прославлянні особи, якій воно адресоване. Якщо це елегія, то основою твору є якісь непевні "задумливі" переживання і, по суті, текст є самоаналізом (умовно кажучи) ліричного героя.

Культурний контекст:


Знання епохи, в яку створювався текст, її реалій, багато в чому буде сприяти успішному аналізу художнього твору. Знаючи, що творчість Фонвізіна, Корнеля розвивалося в руслі класицизму, і з`ясувавши основний конфлікт даного літературного напряму (боротьба між боргом і почуттям, вирішується на користь першого) неважко перевірити на прикладі тексту наявність в ньому подібної теоретичної бази. Або ж, аналізуючи твір романтичної епохи, перед читачем одразу виникає цілий перелік проблем, що хвилюють діячів зазначеного напрямку (тема шляху художника, подолання двоемірія, конфлікт героя і суспільства і т. Д.).