Працездатність і працевлаштування хворих з діабетичною невропатією

Відео: Діабетична хайропатія (синдром діабетичної руки)

Правильна оцінка працездатності хворих і своєчасне раціональне працевлаштування за умови правильної організації лікування, режиму праці та відпочинку грають істотну роль в профілактиці розвитку ускладнень діабету та ранньої інвалідності хворих, зберігаючи на багато років їх працездатність. У той же час у хворих, які після виявлення цукрового діабету залишалися на важкій фізичній роботі, за короткий термін настав більш важкий перебіг діабету і розвинулися ураження серцево-судинної системи, центральної і периферичної нервової системи, які з`явилися причиною стійкої і повної втрати працездатності.

При оцінці працездатності та визначенні показань до працевлаштування хворих на діабет істотне місце займають неврологічні прояви діабету, які, судячи з даних ряду авторів, складають близько 1/3 серед причин інвалідності цих хворих.

До основних неврологічних порушень, що призводить до зниження, а також до втрати (тимчасової або стійкої) працездатності, відносяться, як показали літературні, а також наші дані, гострі розлади мозкового кровообігу, неврозоподібні і психопатоподібні стани, енцефалопатія і полінейропатія. При цьому тимчасова втрата працездатності, обумовлена ураженням нервової системи, мала місце у спостерігалися нами хворих після важкого і тривалого гіпоглікемічного стану, минущого порушення мозкового кровообігу (рідше - інсульту), при загостренні симптоматики діабетичної енцефалопатії (під впливом нервово-психічного перевантаження, психічних травм, декомпенсації діабету, інтеркурентних захворювань і ін.), при гострих невритах черепних нервів (в основному групи окорухових і лицьового нервів), загостренні дис ментальною полінейропатії, виникненні трофічних виразок на стопі, а також при появі гострих (або загостренні хронічних) радикуліти, плексити і інших супутніх діабету неврологічних захворювань.

З 25 спостерігалися нами хворих, які працювали до розвитку гострого порушення мозкового кровообігу, 16 були змушені залишити роботу, і їм була визначена група інвалідності, а інші 9 (з них 6 перенесли минуще порушення мозкового кровообігу) продовжували працювати (4 в полегшених умовах).



Велику роль в зниженні працездатності у обстежених нами хворих грали нервово-психічні порушення, характерні для діабетичної енцефалопатії. При цьому важливе значення мали ступінь вираженості і форма енцефалопатії. Так, хворі зі слабо вираженою ангіопатіческой формою енцефалопатії зазвичай успішно продовжували свою професійну діяльність, а хворі зі слабо вираженою гипогликемической і ацидоз-гипогликемической формами нерідко потребували працевлаштуванні, бо їм були протипоказані (в результаті порушення клінічних проявів гіпоглікемії) водійські і диспетчерські спеціальності, робота на висоті і у рухомих механізмів. Хворі з різко вираженою енцефалопатією зазвичай були непрацездатні, а частина з них потребувала постійного стороннього догляду.

Окремо слід розглянути питання про працездатності хворих інтелектуальної праці зі слабо вираженою ангіопатіческой і змішаною формами енцефалопатії. Більше 15 років ми спостерігаємо велику групу науковців і викладачів вузів із зазначеними формами енцефалопатії.

Хворі ці віком старше 50-55 років, і вони довго хворіють на діабет різного ступеня тяжкості. Вони, як правило, добре справляються зі своєю роботою. Якщо їм стає важко (зазвичай у зв`язку з соматичними порушеннями) в повній мірі виконувати роботу і вони відразу припиняють професійну діяльність, у них (переважно у чоловіків) швидше наростають церебральні розлади (в основному за рахунок виникнення депресивної і іпохондричною симптоматики і гіподінаміі- остання була найбільш виражена у осіб з надлишковою масою тіла), ніж в тих випадках, коли хворі продовжують працювати в спеціально для них створених полегшених умовах зі скороченим робочим днем або виконують ра боту консультативного характеру. Зі сказаного стають ясними і трудові рекомендації зазначеної групи хворих.

При наявності діабетичної полінейропатії питання про працездатності та працевлаштування вирішується в залежності від виду полінейропатії, вираженості його суб`єктивної і об`єктивної симптоматики, віку хворого, професії та ін. Наші дані не дозволяють погодитися з думкою тих авторів, які вважають, що вже легкі форми діабетичного поліневриту ( дистальної полінейропатії) знижують працездатність хворих. При багаторічному спостереженні за великим числом хворих на діабет з різними неврологічними порушеннями ми не відзначили зниження працездатності у осіб інтелектуальної праці не тільки при слабо вираженою дистальної полінейропатії, а й при більш значно вираженою, особливо якщо при цьому був відсутній або був помірним больовий синдром. У той же час у осіб фізичної праці виражена дистальная полінейропатія з наявним больовим синдромом вела до істотного зниження працездатності. Таким хворим, як справедливо підкреслюють ряд авторів, важко виконувати роботу, пов`язану з тривалою ходьбою, постійним фізичним напругою і охолодженням, тому їм встановлюють III групу інвалідності.



Окремо слід зупинитися на неврологічних аспектах оцінки працездатності та питаннях працевлаштування хворих зі стійкою втратою зору в зв`язку з діабетичну ретинопатію. У більшості таких хворих в результаті дистальної полінейропатії відзначалося порушення дискримінаційної чутливості на долонній поверхні кінцевих фаланг пальців рук, однак лише у 1/3 з них це порушення виявилося різко вираженим. Тільки останні не могли бути навчені читання за методом Брайля. Всі інші хворі, як і особи з практичної сліпотою, які не страждають на діабет, могли навчитися такого читання і виконувати деякі види роботи в спеціально створених умовах системи Товариства сліпих. Однак багато хто з них уникали такого навчання, що в кожному конкретному випадку був пов`язаний з різними факторами: організаційними, психологічними, психопатологічними (зокрема, з депресією), важкими соматичними порушеннями і ін. Так, деякі хворі вважали, що втрата зору носить тимчасовий характер і після чергового курсу лікування зір поліпшиться і тому відмовлялися від зазначеного навчання. Ось чому заходи щодо професійної реабілітації таких хворих повинні включати також психотерапію та залучення фахівців Товариства сліпих.

В цілому слід підкреслити, що сучасні заходи щодо професійної реабілітації хворих з різними неврологічними проявами діабету досить різноманітні. Вони включають професійне навчання і перенавчання осіб фізичної праці спеціальностями кабінетних працівників, своєчасне і раціональне працевлаштування, застосування деяких новітніх технічних пристосувань і ін.

На закінчення потрібно зупинитися на питанні про професійну орієнтацію дітей підліткового віку, які мають ізольовані неврозоподібні стани або слабо і помірно виражену енцефалопатію. Зазвичай ці хворі протягом ряду років страждають важким (часом лабільним) діабетом. Слід переконати таких хворих (а нерідко і їх батьків), що їм рекомендується робота лише з незначним фізичним і нервово-психічним напруженням і тільки в умовах, що допускають можливість дотримання дієти і систематичного проведення лікувальних заходів (інсулінотерапія і ін.). Їм протипоказані роботи, пов`язані з більш значним фізичним і нервово-психічним напруженням, що вимагають напруги зору, швидкого темпу, нічних змін, відряджень, управління транспортом, а також праця при наявності несприятливих метеорологічних умов (високі або низькі температури та ін.), Струмів високої частоти, вібрації, шумових факторів, виробничого пилу. Ось чому їм слід купувати спеціальність в основному в бібліотечних, фармацевтичних, медичних та архівних технікумах і реле в інститутах того ж профілю. При відсутності у хворих симптомів гіпоглікемічної енцефалопатії їм також можна рекомендувати професії швачки-мотористки, наладчика верстатів, монтажника електро- і радіоапаратури.

Резюмуючи викладені вище дані, потрібно підкреслити, що детальний аналіз неврологічних порушень у хворих на діабет грає істотну роль в оцінці їх працездатності. Своєчасне проведення профілактичних і лікувальних заходів з приводу цих порушень, правильна профорієнтація підлітків при виборі спеціальності, а також раціональне працевлаштування (поряд з іншими заходами по відновленню професійної працездатності) хворих з діабетичною невропатії є важливими факторами в збереженні працездатності і забезпеченні "повноцінного життя, незважаючи на діабет".